Тиждень 9. Метод Віма Хофа. Загартування

На попередньому тижні я розбирав теорію та науковий підхід до методу Віма Хофа, а також розказував про свої перші враження про дихальні практики. Вирішив продовжити ще на тиждень і повноцінно включити в нього ще й задачі із загартування. Одразу визначу, для чого я це роблю і чому мені цей метод цікавий. В першу чергу — холод. Я ним цікавився і раніше, досліджував інші джерела і наукове обґрунтування, чому це може бути корисно (спойлер — нічого не доведено). Основним плюсом є от що. Ми хворіємо не від холодної температури, ми хворіємо від вірусів. Просто холод для організму — це стрес, і на боротьбу з ним виділяється певний ресурс імунної системи. Вона послаблюється і в цей момент віруси проривають наші захисні редути. Загартовуючись, ми привчаємо організм до холоду і він не так затратно реагує на зниження навколишньої температури. Ну і ще, коли ми піддаємо наше тіло досить екстремально низькими температурами на короткий час, то організм різко підвищує температуру тіла, щоб захистити нас від переохолодження. А як ти знаєш, підвищення температури тіла і є захисним механізмом у боротьбі з вірусами та інфекціями. Ну і другий пункт, який мене привабив, це розвиток дихальної системи, збільшення кількості еритроцитів, лейкоцитів і мітохондрій, що може позитивно впливати на мої спортивні результати.

Дихання

Все ж спочатку зупинимось ще трохи на диханні. Кожного ранку я проводив від 3 циклів і йшов під душ. Для виміру рівня кисню в мене був пульсоксиметр на годиннику. Розумію, що це не медичний прилад і може показувати не дуже точні значення, але мені важливо бачити закономірність у змінах, тому я проводив заміри на різних етапах вправ. Отже, коли я робив гіпервентиляцію легень, мій годинник показував 100% насичення крові киснем. Це добре, але не є чимось надзвичайним, у здорової людини в стані спокою цей показник варіюється в межах 95-98%. Суттєво помітні ефекти від гіпервентиляції я починаю відчувати десь на 3 циклі диханні. Саме тоді в мене починає трохи поколювати в пальцях, відчувається холод в кінцівках і з’являється легке запаморочення. Потім я видихаю і затримую дихання. На першому циклі мені вдавалось затримати лише на хвилину, але чим більше циклів пройдено, тим довше я можу обходитись без повітря. В цей момент я стараюсь максимально розслабитись і не концентрувати увагу на тому, що я не дихаю. Десь з третього циклу таймер перевалює за позначку 2 хвилини (максимально довгий час становив 03:14:31).

Я постійно вимірював рівень кисню. Після гіпервентиляції він був 99-100%, а потім поступово зменшувавсь. Найменше значення, до якого я доходив було 63%.

На цьому етапі десь після першої хвилини затримки я починав відчувати свій пульс. Поштовхи серця були настільки потужними, що мене в сидячому стані трошки розхитувало від його ударів. Мабуть, це і були викиди адреналіну. Ну і на вдиху ніяких особливих вражень я не відчував. Просто радий порції кисню.

Загартування

Потім я йшов в душ перевіряти наскільки це допомагає переносити низькі температури води. Контрастний душ я приймаю вже давно. Зазвичай, просто після теплої, в кінці, вмикаю холодну воду. Реакція була досить схожою: при першому контакті з холодною водою, трохи перехоплює дихання, потім нормалізується. А от далі я відчував різницю. Вода не ставала теплішою, просто мені було якось все одно до цього холоду. Тобто, я включив холодну воду, спочатку це трохи не комфортно, потім холодно, далі наче зі шланга тече не вода, а сиплеться тисяча голок в тіло, і на завершення відчуваєш просто біль, наче з тією приказки про “жар кісток не ломить”. Тепер я її розумію, бо холод суттєво так ломить. Але саме в цьому і була відмінність. Було холодно, але не було бажання поскоріше вимкнути воду і вийти з душу. Внаслідок цього я міг бути там значно довше. А чим довше я знаходився під холодною водою, тим приємні враження після. Я виходив з душу, вдягався і просто кайфував від внутрішнього тепла.

Особливо крутий ефект я відчув у п’ятницю, коли вирішив продовжити цикл з 3-ох разів до 4-ох. На 3-му було все як зазвичай, а от те, що відбулось далі, було чимось нереальним. Уже десь з 10 вдиху в мене почалось досить сильне запаморочення, відчутні поколювання у всіх кінцівках, а також почало зводити пальці на руках. Вони дерев’яніли, а губи почали труситись. Раніше такого ефекту я не відчував. Було прикольно. Це дійсно було схоже на якусь ломку наркомана (хоча, звідки ж мені знати про ломку наркомана 😏).

А ще, в рамках цих двох тижнів, я виходив на роботі на вулицю тільки у футболці. І мені було добре, я навіть не відчував дискомфорту, але це викликало досить емоційну реакцію всіх тих, хто мене бачив зі сторони, оскільки деяким було холодно навіть в куртках.

Отже, деякі підсумки з цього затяжного, але все ж вартого того експерименту. Дихальні вправи не новинка в сучасному світі. Їх використовують в безлічі терапій та практик. Різний підхід, метод і формат, але суть одна і та ж — контрольоване дихання. Що дало для мене це дихання? Лише один, але значний ефект, який впливає на багато аспектів життя. Спокій. Саме це я відчуваю після вправ. Саме це допомагає мені довше приймати холодний душ. Саме в такому стані я кожен ранок виходив на вулицю і зустрічав новий день. І з самого ранку до вечора я не відчував ніякого напрягу, день проходив плавно і без нервів. При тому, що на роботі напружених моментів вистачало. І я з ними чудово справлявся. Також ніякі поштовхи в метро чи пробки на дорогах не могли вивести мене з цього стану рівноваги та гармонії. Я ще більше почав помічати прості речі, радіти сонцю і прекрасній погоді. Часом, просто зникали думки та судження, я просто спостерігав і насолоджувавсь всім, що мене оточувало. Шкода, звичайно, що почав цю звичку лише в кінці зими, так би перевіряв чи працює це перед заходом в крижану воду озера.

Для наступного тижня вибрав ідею, пов’язану з їжею, а точніше — з її відсутністю. Я вже досить давно практикую інтервальне голодування і знаходжу в ньому багато плюсів. Про них і розкажу. А також, хочу спробувати ввести в практику проводити один день в тиждень без їжі.