Тиждень 15. Мистецтво говорити "ні"

Чому так важко інколи сказати “ні”? Це, як і багато іншого, психологи пов’язують з нашим дитинством. У дітей до 5 років ще не сформоване критичне мислення і часто такі фрази дорослих, як: “Ти повинен!”, “Будь слухняним!”, “Я знаю, як тобі буде краще” провалюються в психіку дитини та становляться програмою. Вони применшують значущість самої дитини і її потреб, адже дорослі краще знають. У неї не створюється власне “Я”, натомість формується та укорінюється розуміння, що в цьому житті, щоб щось отримувати або бути коханим, треба бути “зручним”. Діти не повністю розуміють свої бажання та відчуття. Кордони особистості настільки розмиті, що важко навіть відповісти на питання “Хто я?“.

Чому ж тоді дорослі так часто не вміють говорити “ні”? Якщо задуматись, то причини все ті ж: сподобатись кожному, страх бути відкинутим, думка оточення, соціальний тиск і т.д. Страшно відмовити керівнику, коли той просить про додаткові пару годин для роботи, щоб не викликати у нього незадоволення. Страх розчарувати колегу, який просить допомогти йому зі своєю роботою, друга, який просить підкинути завтра в аеропорт, бо в тебе є машина, а йому на таксі дорого. Одним словом, коли люди щось просять, то майже завжди очікують отримати позитивну відповідь. Невміння вчасно сказати “ні” — це страх когось розчарувати. І багато хто не розуміє, що ти відмовляєш не людині, а конкретному її проханню.

Як же навчитись коректно відмовляти? У першу чергу треба бути собою, треба навчитись відчувати себе і свої потреби, бути свідомим і знати, що для тебе ОК, а що - ні. Знати свої кордони та відчувати, коли їх порушили. Як тільки розумієш, що хтось переходить твої межі — треба сказати “ні”. У такому підході не уникнути конфліктів і треба бути готовим з ними зустрітись. Адже вибираєш ти між тим, щоб лишитись собою або бути вигідним для когось. У момент, коли перед тобою стоїть вибір, прислухайся до себе, що ти хочеш і чи прийнята тобою пропозиція не буде йти з твоїм бажанням у розріз. Будь собою і впевненим в собі!

У рамках підготовки до цього тижня, я сформував деякі рекомендації собі ж. Можливо, і тобі знадобляться:

1. Не виправдовуйся. Тобі не треба нікому нічого пояснювати, якщо цього не вимагає ситуація. Ти можеш просто сказати: “Ні, я не хочу/буду цього робити.” Цього достатньо.
2. Говори “ні” не тільки словами, але і тілом, жестами, мімікою. Це дасть змогу співбесіднику точніше зрозуміти, що ти з ним не згодний.
3. Повтори прохання співбесідника вголос для того, щоб почути його ще раз наче зі сторони й можливо уточнити деталі. Це дасть тобі час для прийняття зваженого рішення. А часто так буває, що твій співбесідник ще раз почувши своє ж прохання, зашаріється і сам скаже, що то пусте і забий. Тобі ж на руку.

І ще декілька способів відмовляти, які я взяв собі на озброєння:

• Категоричне “ні”. От просто ні і, якщо нема конкретних причин, не треба видумувати якісь уявні, щоб якось згладити ситуацію.
• “Ні” з обґрунтуванням. Якщо є якась конкретика, її можна додати: ні, бо мене не буде в місті і т.д.
• “Ні” з відстрочкою. Коли питання дуже важливе і вартує обдумування, не обов’язково давати відповідь прямо зараз, навіть якщо тебе про це просять, а то і вимагають. Попроси пару хвилин/годин/днів, словом стільки часу, скільки тобі потрібно для зваження питання і прийняття рішення. “Не можу зараз відповісти, скажу точно через такий-то час.”
• Компромісне “ні”. Коли ти не можеш повністю забезпечити прохання, але можеш запропонувати компромісний варіант. Наприклад, залишитись не до 10-ї вечора на роботі, але ще пів години можна попрацювати. І пам’ятай, це якщо попрацювати більше, не перечить із твоїми переконаннями, а не потурання до того, хто просить.
• Ну і завжди можна передумати. У цьому нема нічого поганого. Світ не статичний, плани змінюються і, якщо щось для тебе стало не комфортним, завжди є можливість обговорити попередню домовленість.

Робота з дому і локдаун не надто сприяють спілкуванню з людьми, й тому за тиждень в мене було не багато показових ситуацій. Був лише один яскравий приклад, коли дехто незнайомий на вулиці спитав чи нема часом пакета. Він був. Але і був потрібний. Тому і прозвучала фраза щось по типу: “є, але він потрібний, зайвого нема, вибачте”. Відмовляти було досить не зручно, але відчуття після — 10 із 10. Я був чесним і з собою, і з незнайомцем.

Попри невеликий досвід цього тижня, у мене тепер є багаж теоретичних знань і, головне, психологічне підґрунтя, для вирішення таких ситуацій. А далі, як і в більшості випадках з моїми звичками, це просто досвід. Застосовувати свої знання в практичних ситуаціях. Думаю, до наступного проміжного підбиття підсумків таких ситуацій набереться доволі й у мене буде, що розказати.

Наступний тиждень буде маленьким кроком до здорового харчування. Щоб почати правильно їсти не треба з понеділка одразу в корінь змінювати раціон, ця штука працює трохи інакше. Тут, як і багато де, важлива поступовість. Сила в маленьких кроках. І першим моїм кроком буде відмова від солодкого. Це буде не прям різка відмова, я вже давно п’ю чай і каву без підсолоджувачів і згрібаю цукор з вареників, але всілякі цукерки та тортики інколи поїдаю. Довго налаштовувавсь на цей експеримент і от час настав.