Тиждень 19. Без мобільного з ранку

Телефон в нашому житті став просто незамінним. Без нього людина в місті майже як без рук — ні тобі таксі викликати, ні в магазині не розрахуєшся, а часом ще й заблукати можна. А ще це і камера, і будильник, і годинник. Словом, все наше життя зараз проходить якщо не в смартфоні, то з безпосередньою з його участю. Важко уявити, наскільки складнішим в цьому плані було життя людей всього якихось 50 років назад. Але в розвитку кожної технології є майже завжди свою ложка дьогтю. З мобільними телефонами вона називається Номофобія (англ. Nomophobia) — почуття страху і занепокоєння у людини через відсутність її пристрою мобільного зв’язку. Термін є абревіатурою від англ. no-mobile-phone phobia і буквально означає «страх без мобільного» (с) Вікі. Страх і паніка оволодівають людьми з таким синдромом, коли вони забули або загубили свій мобільник. Я таким поки не страждаю. Це я частково довів собі під час експерименту на минулому тижні. Але хочу трохи пояснити свою мотивацію, чому я взагалі вирішив проводити ранок не торкаючись свого мобільного.

В минулому розділі я писав про ранні підйоми та про магію ранку. Там я частково розказував і про свою “рутину” — це те, чим я займаюсь після пробудження. Туди входять такі пункти, як вода, зарядка, пробіжка, велосипед і так далі. Ранок — це моя можливість побути наодинці з собою і зайнятись своїми справами. І от в цій, здавалось би, ідилії, інколи проскакує мобільний телефон. На ніч я завжди ставлю його в режим “не турбувати”, а оскільки лягаю відносно рано, то зранку можу віднайти там залишені ввечері чиїсь повідомлення чи інші оновлення. І починається: телеграм, інстаграм, пости, сторіз, новини… І все би нічого, я трачу не так багато часу на це, але варто лише поринути на хвилину в цей цифровий світ, як мозок наповнюється купою інформації. З самого ранку починають в голові бурлити різні думки, побачив якусь новину, треба її обдумати, там хтось чимось поділивсь, хочеться якось відреагувати, результати якихось матчів, змагань, фото, відео, текст. Бум! В голові все змішалось — коні, люди, як-то кажуть. Мозок кипить, переварюючи всю цю, часом зовсім не потрібну, інформацію. І все, далі я роблю більшість справ на автоматі, бо свідомість зайнята вже іншим. Тому я і вирішив робити ранковий цифровий детокс.

План для відтворення мого задуму прийшов якось сам по собі. Я вже не раз говорив про свою “рутину”, а закінчується вона сніданком з кавою. Після цього я готовий до нового дня. А отже й телефоном можна почати користуватись одразу після сніданку. В моєму режимі це якраз приблизно через 2-3 години після пробудження. Але оскільки мій телефон слугує мені будильником, все ж контактувати з ранку з ним доводилось, як мінімум, щоб той же будильник і вимкнути. І тут в мене відбувалось два сценарії: або я вимикав будильник і краєм ока все ж помічав на ньому якісь пропущені повідомлення, або вдавалось вимкнути його майже наосліп і не помітити нічого зайвого. І ці два сценарії призводили майже до одного й того ж цікавого результату. В мене виникала тривожність. Зараз поясню. В першому випадку, коли я бачив якийсь нотіфікейшин я переживав, бо раптом там щось термінове і його треба скоріше прочитати. І тоді частина думок з ранку була забита саме цим. Очікуванням і невідомістю. Ти знаєш, що там щось є, але не можеш подивитись і ставало якось не комфортно. Другий варіант, коли я не бачив нічого на екрані, я починав тривожитись, бо якщо я нічого не бачив, то це ще не означає, що там нічого нема. А раптом є? І це щось супер важливе?

І в цього виду тривожності навіть вже є своє ім’я. З англійської це звучить як «Fear of missing out» (FOMO), або ж це можна перекласти українською, як “синдром втраченої можливості”. Одним словом — це страх щось пропустити. Це коли ти моніториш все підряд, щоб не пропустити вигідної акції чи пропозиції, хочеш бути завжди в курсі всього навкруги, знати всі новини й оновлення. Ти маєш бути онлайн 24/7, завжди доступний і на зв’язку. А коли заходиш в соціальні мережі та дивишся на “успішний успіх” всіх оточуючих, як вони круто і весело проводять час, тобі здається, що все цікаве проходить повз тебе і ти поза справами. Виникає фрустрація і розчарування, яке може навіть загнати в депресію. Не скажу, що я відчуваю саме FOMO, але легка тривожність була присутня в час без мобільного. І найбільше я переживав саме через неможливість зі мною зв’язатись. Мені здавалось, що це ж так важливо. Але декілька днів в Карпатах тільки підтвердили мою думку. Я не відіграю якоїсь надважливої ролі в суспільстві, від мене і моєї доступності не залежить чиєсь здоров’я чи життя, мені поки що не треба приймати стратегічних і швидких рішень, від яких залежить чиясь робота чи процес. Тому я можу дозволити собі побути офлайн. Саме це і показали Карпати. Там зв’язок через раз ловив, не те, що інтернет. В готелі, де ми жили, не було wi-fi. І без можливості будь-коли дістати з кишені телефон і швидко вийти в інтернет я відчував себе досить не комфортно. Це показало, наскільки ми звикли до швидкого доступу в глобальну мережу, і як без нього тепер не зручно. Але ще більше це довело, що бувши офлайн я не пропустив, в цілому, нічого. Може комусь не поставив лайк, або не переглянув чиюсь сторіз. Але хіба це так важливо, щоб бути залежним від свого телефону? Тому і надалі буду продовжувати практику цифрового детоксу, і навчатись не відчувати тривожності без мобільного телефону в кишені.

Є таке добре відоме прислів’я: “Ми — те, що ми їмо”. А як часто ти звертаєш увагу на те, що ти їси? З чого воно складається і що дає твоєму організму? Я от не дуже часто. Тому наступний тиждень хочу провести під прапором свідомого харчування. Або інтуїтивного. Не знаю, як це назвати. Хочу просто звертати увагу на все, що кладу собі до рота, оцінювати з чого воно складається, і яку користь принесе моєму організму. І чи взагалі принесе. Словом, перший крок до свідомого харчування.