Тиждень 2. Постава

Перший тиждень експерименту позаду і я готовий поділитись своїми враженнями про нього. Перш ніж перейти до висновків, які я отримав, я хотів би розказати дещо про journaling в цілому. Ідей для написання свого журналу, як і способів його ведення безліч. Найчастіше це особисті мотиви: фіксування своїх ідей, трек звичок, створення різноманітних списків, підвищення продуктивності та організованість, для ясності думок і так далі. Є навіть окремий вид паперового журналу, називається bullet journall, який все це чудово поєднує і перетворюється у витвір мистецтва в руках справжніх фанів цієї справи (раджу погуглити приклади оформлення). Щодо способів ведення виділяють два основних: паперовий і електронний. Кожен вибирає необхідний інструмент під свій стиль і потреби.

Achieved habit

Тепер ближче до справи. Написання текстів для мене не новинка, я підробляв спортивним журналістом, ще коли вчився в університеті і писати в журнал трохи більше ніж тиждень не склало ніяких проблем. Лише раз чи два я згадував про нього вже в горизонтальному положенні під ковдрою, але просто вставав і присвячував 10-15 хвилин письму. Писав я в кінці дня перед сном і на це було декілька причин. Перша: я вирішив для себе, що буду просто писати про події і емоції, які в мене були протягом дня. Не додавав в журнал ніяких трекерів і списків справ, для них все ж краще підходить електронний варіант. Основа закладення нової звички (як і будь-чого нового) поступовість. Тому намагався зробити це заняття максимально простим. Можливо, розширю його функціонал згодом за потребою. Друга причина, по якій я це робив перед сном — це дати можливість відпочити очам і голові від гаджетів. А, точно, я забув сказати. Я вибрав паперовий варіант для себе. В цифрову еру знайти інструменти для ведення свого журналу в електронному вигляді дуже просто. І в них є свої переваги, такі як компактність, мобільність, завжди під рукою, можна синхронізувати з різними своїми пристроями. Але для мене паперовий варіант журналу нагадує чимось фотографію на плівку: не найпрактичніший, зі своїми очевидними мінусами, але має своїх фанатів саме через деяку свою аутентичність і процес. Я і є таким фанатом. І щоб додати ще більше аутентичності, я вирішив сам зробити свій журнал з тих матеріалів, які були в мене під рукою. Вийшло досить добре, мені подобається.

Тепер перейдемо до головних висновків, які я можу зробити за тиждень свого письма.

• Згадав, як тримати олівець чи ручку в руці. Оскільки писати після університету особливо не доводилось, це було досить не звично і приємно одночасно. Перші дні після написання однієї сторінки в журналі навіть пальці дещо поболювали. Будемо вважати це своєрідною дрібною моторикою рук.
• Наступна річ — це практика формування своїх думок у зв’язані між собою речення. Що написано пером — не видаляється backspace’ом. Тому це навчає двом речам: трохи думати, перед тим, як висловити свої думки, щоб вони були чіткі та послідовні (а то бували в мене речення наче Йода мастер формувати допомагав мені їх) і також сприяє боротьбі з внутрішнім перфекціонізмом та допомагає прийняти свій текст таким, яким він вийшов без правок і редактури.
• Два наступні пункти я виніс на останок, як найважливіші для мене з цієї практики. Описуючи свій день перед сном, я наче знову його переживаю, але в пришвидшеному перегляді. Всі події та емоції. Це наче епізод з флешбеками героя у фільмі. Згадуєш, що з тобою було від ранку до вечора, які відчуття ти переживав і що виніс з цього дня. Це додає якоїсь свідомості, розумієш як проживаєш своє життя. Правда, деколи виходить, що за день і згадати нічого. Для мене це завжди служить певним натхненням на завтра, я ніколи не виню себе за такі дні. Хочу — можу і тюлєнькою побути ввесь день, це норма, це ОК і мене не буде гризти за це совість. Порою треба просто відпочити. В нашому шаленому ритмі життя, біганині за здобутками та успіхом ми не рідко просто губимо себе під соціальним тиском.
• І останній пункт, який я виніс. Журнал — ідеальний слухач. Серйозно! Тільки він розуміє одну дуже важливу річ, яку живі люди інколи випускають з виду у спілкуванні. Коли хтось розказує про свій наболілий мозоль, про вселенську несправедливість, як всі зірки зійшлись в парад проти нього, а Меркурій знову ретроградний і все псує, за часту він просто хоче комусь про це виговоритись. Просто. Виговоритись. В таких випадках люди не потребують ніяких порад, вони просто хочуть, щоб їх послухали. А ми натомість: “Зараз я розкажу тобі, як це життя тобі жити треба”. Нікому не подобається, коли їх навчають. Але всім подобається когось повчити. От такий парадокс. Як тільки в мене виникає бажання когось “підлікувати” згадую одну чудову фразу: “Пораду свою сам собі порадь”. Якщо людині треба порада — вона її попросить. Часто ти чуєш такі прохання? Отож. А чому тоді їх роздаєш? Так от, про що я. Журнал не поставить тобі ніяких питань, він просто тебе вислухає, ти можеш розказати йому все, що в тебе в голові та не отримати у відповідь осуджуючого причмокування і закатаних очей.

Ось такі основні висновки про ведення журналу мені вдалось винести.

Expected habit

На наступний тиждень я обрав звичку з категорії фізичне здоров’я. Буду працювати над своєю поставою. Часто ловлю себе на думці, що йду вулицею або сиджу на стільці скручений в бублик. Про шкідливість такого стану в плані фізичного здоров’я говорити не доводиться, про це нам розказують зі школи, але як тільки перестають нагадувати, ми тут же забуваємо і важку голову знову тягне до землі. А сидіння по 8-10 годин за комп’ютером не сприяє вирішенню проблеми, а тільки посилює її. Але окрім фізичної схожості на Квазімодо, крива постава також впливає на психологічний стан і реакцію на навколишній світ. Так говорять експерти. А я свою думку розкажу в наступному пості 🙂