Тиждень 21. Не ний!

Ми жаліємось в середньому 20-30 разів на день самі не помічаючи того. Від банального — “Чо сонце так лупить?”, до “Ілон Маск обвалив біткоїн, трясця йому!“. Жаління — це спосіб вираження своїх емоцій таких як незадоволення, неприйняття та схожих з ними (спеціально не написав негативних, бо ж ти знаєш, емоції не діляться на полюси). І його можна поділити на декілька категорій: продуктивне, неконструктивне та деструктивне.

Продуктивне жаління — це коли ти проговорюєш свою проблему з метою знайти рішення для неї. Ти можеш робити це про себе, або ж комусь з оточення, головне тут, що ти зацікавлений у її вирішенні та готовий до дій. Закидуючи таку тему на публіку, ти прощупуєш варіанти із тих пропозицій, які тобі можуть надати. Нібито підсвідомо тобі треба порада для розв’язання проблеми, але ти не можеш її прямо попросити.

Неконструктивне жаління слугує для певної емоційної розрядки. В таких ситуаціях часто кажуть, що йому треба просто виговоритись. Озвучивши саму суть проблеми, вона ніби-то стає не такою вже й суттєвою. А якщо тебе ще й підтримають оточуючі, то і взагалі може перестати бути проблемою.

А ще є деструктивне жаління. В моєму розуміння це і є ниття. Зачасто — це стиль життя. Таким людям завжди дує і жарко одночасно, морозиво холодне, а чай гарячий, всі мудаки, а він Д’Артаньян. Такі люди ниють, щоб просто привернути увагу, для того, щоб їх пожаліли. Часто маніпулюють і завжди перекладають відповідальність на інших, і у проблемах винні всі, окрім них. Насправді таких токсичних людей досить мало, принаймні, в моєму оточенні. Якщо ж у твоєму є і це тебе напрягає, нижче ми поговоримо, що з цим можна зробити.

Чому ж постійно жалітись на все і вся шкідливо? Знаєш про таку штуку, як нейронний зв’язок? Я також не знаю. Але говорять, що якщо ти щось часто повторюєш, то нейрони утворюють певний стабільний зв’язок між собою, щоб наступного разу цю процедуру виконувати простіше. І виходить, чим частіше ти жалієшся, тим простіше це зробити тобі наступного разу. Ми не можемо докорити за це мозку. Це як будувати кожного разу тимчасову переправу через річку, щоб перебратись на іншу сторону. Простіше ж зробити постійний міст. Більш того, це базовий механізм запам’ятовування і навчання. Якщо ти не будеш себе вчасно стримувати та постійно жалітись, то з часом ти перетворишся в нитіка, який всім уже в печінках сидить.

Ок, а знаєш ти щось про когнітивні упередження (“искажения”)? Думаю, якщо ти хоч раз цікавився цією темою, то в курсі, що наш мозок нас обманює. Але ж як красиво і професійно! Цих упереджень просто тьма, але в них є одне, яке належить темі нашої розмови й називається воно фундаментальна помилка атрибуції. Фундаментальна помилка атрибуції (англ. Fundamental attribution error) — психологічне поняття, що позначає схильність людини пояснювати вчинки і поведінку інших людей їх особистісними особливостями (так званою «внутрішньою диспозицією»), а особисту поведінку — зовнішніми обставинами (так званою «зовнішньою диспозицією»). (с) Wiki. І тепер трохи простими словами. Ми схильні судити інших людей відмінно себе. Якщо в тебе щось іде не так, ти проваливсь на презентації, запізнивсь на роботу чи не виспавсь то виною цьому ввесь зовнішній світ, а також організатори, пробки та ще бозна-що. Але якщо таке сталось з кимось іншим, то ти скажеш, що вина в цьому лежить виключно на ньому: погано підготувався, не організований, не передбачливий. Але що саме цікаве, що це працює і в іншу сторону! Якщо в тебе щось вийшло, ти став висококласним спеціалістом, побудував класну кар’єру чи досягнув якогось іншого успіху — то ти вважаєш це виключно власною заслугою. Але якщо також самого досягнув хтось інший — то йому пощастило. От тупо поталанило бути в певний час в певному місці, або допомогли, або зв’язки і так далі.

І цей феномен досить просто пояснити. Річ у тім, що у випадках, які стосуються тебе ти бачиш всю картинку цілою. Ти знаєш, що про презентацію тебе повідомили за день, і просто не було часу підготуватись. Ти їздиш цією дорогою вже рік і завжди вірно прораховуєш час навіть з урахуванням корків, але от сьогодні якраз там почали робити ремонт дороги і сталась масштабна ДТП, тому ти й запізнився. А не виспався із-за гучної вечірки у сусідів зверху. Коли ж мова йде про когось іншого, ти не знаєш його бекграунду. Не бачиш тих подій, які передували цьому результату. Ти бачиш лише факт і судиш лише по ньому. Свій же шлях ти бачиш повністю.

Так от, як же це все зв’язане з жалінням? Ми часто жаліємось на людей або ж на причини пов’язані з ними. Але ми ніколи не бачимо всієї картини в цілому. Можливо, та людина, яка тебе підрізала на дорозі дуже втомилась на роботі і хоче швидше приїхати додому і відпочити або ж провести час із сім’єю. І зробив він це не для того, щоб тобі нашкодити. Жалітися ж на обставини взагалі досить тупо. Якщо тобі щось не подобається і ти можеш це змінити, то візьми себе в руки і йди міняй. Якщо ж тебе не влаштовує щось, що тобі не підвладне, то жалітись вдвічі тупо, бо ти ж все одно цього не зміниш.

Але що робити, якщо у твоєму оточенні є люди, які постійно жаліються? Найпростішим буде, звичайно ж, не спілкуватись з ними. Якщо все ж доводиться, не поспішай одразу ж кидатись вирішувати їхні проблеми. Найчастіше твоєму співбесіднику треба просто виговоритись. Просто слухай і кивай головою. Якщо він попросить поради — дай її, якщо це переходить у щоденне ниття — скоріш за все, це її стиль життя і ця токсичність може затягнути й тебе, краще тримайсь якомога далі від такої людини.

І головне, що робити, якщо ти себе ловиш на нитті та хочеш цього позбутись:

1. Перш за все взяти відповідальність на себе. Все що відбувається навкруги тебе є результатом тільки твоїх рішень. Навіть якщо на землю впаде метеорит, то це ти будеш винний, що не вкладав у розвиток космосу і не зміг вчасно евакуюватись із землі на інші планети. Це, звісно ж, я утрирую, але в більшості ситуацій ти можеш докласти певних зусиль і змінити щось. Все залежить від тебе.
2. Признай, що в тебе є проблема. Якщо ти чомусь жалієшся, то очевидно ж, що щось пішло не так.
3. Знайди причину. Якщо це щось банальне, то скажи собі: “Да чо ти ниєш? Іди і зроби щось, щоб це вирішити”.
4. Якщо ж проблема не дуже проста і ти не можеш в ній сам розібратись, можеш поділитись цим з кимось іншим. Але бажано попередь про це, чітко опиши проблему і прямо попроси пораду. Тоді це буде конструктивним жалінням.

Перестати жалітись повністю в мене не виходило. Але це як і з емоціями, в цьому нема нічого поганого, це як індикатор того, що тобі не подобається. Куди важливіше, як ти справляєшся з цим. Ти можеш визначити проблему і почати працювати над нею, або ж просто нити далі. Особисто я вирішив в таких ситуаціях говорити собі, що все залежить від мене. Варто лише докласти зусиль і все можна змінити.

Я дуже люблю каву. У свій час навіть цікавивсь різними технічними деталями збирання, обробкою і готування цього напою. Про її шкідливість і корись в інтернеті списали вже сотні сторінок. Я ж її п’ю по 3-4 рази на день і мені деколи здається, що це досить багато і в мене вже залежність. Тому я вирішив наступний тиждень повністю відмовитись від цього напою і перевірити чи зміниться мій стан і відчуття від цього.