Тиждень 28. Черговий огляд попередніх тижнів і критичне мислення

Зовсім недавно пройшло пів року, як я проводжу свій експеримент зі звичками. Було би круто зробити коротенький огляд на всі ці 26 + 2 тижні, але зараз літо і готувати обширний матеріал немає змоги (не дають річка, черешні та вулиця), а писати аби що не хочеться. Тому сьогодні буде лише 6 звичок, які я здобув за останні тижні. Поїхали!

Матеріал про ранкові пробіжки був більше вже про сформовану звичку, аніж про її здобуття протягом тижня. Історія супер цікава (самому дуже сподобалась, з розряду, розказувати дітям, як повчальну розповідь) і звичка надзвичайно корисна. Якраз сьогодні був в Мецці бігунів та велосипедистів — Трухановому острові, і бігати серед сотні таких же однодумців, як ти — окремий вид насолоди. В літні вихідні зранку там збирається просто неймовірна кількість атлетів різного рівня підготовки. Є супер “спортіки”, які пробігаючи повз тебе, змушують задати собі питання, а чи не стою я взагалі на місці? А є й “пенсійна група”, яку вже ти обганяєш наче стоячих і всіх їх об’єднує одне — вони біжать. Не важливо як, не важливо скільки кілометрів і який у них екіп — вони біжать. І цим мені подобається Труханів. Це місце сили, яке завжди заряджає. Ну і взагалі там класно.

Стоїцизм багато чому мене навчив. В його ідеях досить складно розібратись повністю, але головні принципи мені відгукуються і їх я часто використовую тепер у своєму житті. У світі є речі на які ти можеш повпливати та на які — ні. Приклади максимум зусиль для вирішення перших, і забий на другі. Прекрасний принцип, який дуже часто мені допомагає. Часто думками ми не можемо відпустити ту, чи іншу ситуацію обсмоктуємо її в голові, як льодяник. А це дуже затратна процедура. В такі моменти я включаю мозок і звертаюсь до цього правила. Просто питаю себе: “я можу повпливати на цю ситуацію?” Якщо знаходжу позитивну відповідь, то просто шукаю шляхи вирішення і дію, якщо ж відповідь ні — просто забуваю про цю ситуацію. І це працює. Ти просто не тримаєш це в голові та не жуєш цю ментальну жуйку.

Але для вирішення, що у твоїй владі, а що ні, треба мати ще дещо. Мудрість. Саме вона дозволить тобі відрізнити одне від іншого. Виявляється, практична мудрість, як і мудрість загалом — це не щось видумане та ефемерне. Це таке ж практичне уміння, як і багато інших. Кажуть, мудрість приходить з роками. І це близько до правди, адже з роками ми набираємось життєвого досвіду. Ми зустрічаємо на своєму шляху купу різних задач і випробувань, приймаємо тисячі рішень і постійно зіштовхуємось з вибором. І чим більше життєвих ситуацій ми проходимо і виносимо з них уроки, тим мудріші ми стаємо. Практична ж мудрість — це в першу чергу про контекст. Приймати рішення, зважаючи на обставини, які тебе оточують. Деколи відступити від правил, якщо від цього комусь буде краще. Це тонкий баланс між емпатією і відстороненістю, який дозволяє приймати правильні рішення навіть у складних життєвих ситуаціях. А ще, мудрість не має кінцевого рівня, це завжди рух, це завжди пізнання.

Жити без оцінок і суджень складно. Я пробував 🙂 Наш мозок — чистокровний технар, він не може спокійно себе почувати, якщо чогось не розуміє, йому все треба прорахувати, тому він завжди прагне оцінити все навколо. Оцінивши предмет чи ситуацію, він знаходить в голові відповідний патерн і, базуючись на ньому, пропонує варіанти дій. Це базовий механізм, що ж в цьому поганого? Лише те, що для оцінки мозку достатньо всього лиш пари секунд. З однієї сторони це дуже добре, якщо ситуація загрозлива і рішення треба приймати миттєво, але з іншої сторони, ми починаємо ліпити ярлики на все і всіх не знаючи нічого про ситуацію чи людину. І майже завжди такі оцінки будуть невірні. А якщо так, то краще взагалі тоді не ставити ніяких, ніж оцінювати невірно.

І тут мені в голову прийшла досить не звичайна ідея. Не знаю, наскільки решта були звичайними, але все ж. Я вирішив спробувати веганську дієту. Ні, це не було зв’язано ні з яким віросповіданням чи обуренням з приводу неетичного поводження з тваринами, я просто хотів спробувати чисто з харчової цілі. І в цілому провів два тижні слідуючи цій дієті. Про свій раціон я писав детально в тижні про веганство, зараз не буду повторюватись. Додам лише декілька висновків. В цілому — мені сподобалось. Влітку вегану жити просто. Взагалі нема ніяких складнощів продумати свій раціон і знайти продуктів, треба просто трохи заздалегідь про це подбати. Бо влітку тобі і фрукти, і овочі, і ягоди на будь-який смак. Просто смакота. Відчував себе ці два тижні чудово, сил вистачало, роздратованим не був 🙂 Але основним плюсом веганства бачу відмову не від самого м’яса як такого. М’ясо-то якраз нам і потрібне. Але при такому харчуванні виключаєш з раціону купу різної сміттєвої їжі. Різних булок, здоби, бургерів тістечок і такого іншого. Основа раціону вегана — це прості натуральні продукти: овочі, фрукти, ягоди, горіхи, крупи. Тому традицію веганить по декілька тижнів я собі візьму.

Ну і трохи про критичне мислення. Саме воно було темою мого останнього тижня. Певен, що про нього чули всі, хто має вуха. Але чи всі розуміють, що це таке і з чим його їдять? Я от не до кінця. Не зважаючи на тиждень проведений з думками про критичне мислення, опанувати його не так то просто. Але давай по черзі. Що ж це таке?

Критичне мислення — це система суджень, яка допомагає приймати зважені та раціональні рішення. В цілому, спосіб відрізнити правдиву інформацію від оманливої або маніпулятивної. Ця навичка дуже важлива у світі, в якому найціннішим, чим може володіти людина, вважається інформація. Зараз ЗМІ відіграють величезну роль у формуванні людської свідомості, їх настрої та переконань. Інформація сиплеться на нас з усіх сторін. Автори, які створюють контент, від випуску новин, до рекламних слоганів та пропозицій — це більше психологи, аніж просто креативщики. Вони вже давно знають, як подавати інформацію, щоб вона резонувала з тим, що вони хочуть донести. І тому нам треба бути не менш ерудованими в цьому питанні, щоб вміти шукати та знаходити такі маніпуляції. І в цьому дуже допомагає критичне мислення.

Складності до прийняття правильних суджень додають ще досить відомі когнітивні упередження людини. І чим більше я про них дізнаюсь, тим більше усвідомлюю, що наш мозок, то є хитра жопа, яка часто грає з нами у свої підступні ігри. Ось до прикладу ефект Барнума — коли людина крайнє точно приписує собі список рандомних загальних рис і говорить: “О, це точно про мене, все сходиться”. От так і пишуться гороскопи й таке інше. Напиши будь-що, людина завжди знайде підтвердження позитивних рис і відсторониться від негативних. Або ж NIH-синдром (від not invented here — «винайдено не нами») — коли результат чужої праці здається не таким цінним та значущим, як власної. Одним словом, чим більше ти знаєш таких упереджень, тим простіше тобі їх простежити в житті та не потрапити на їх гачок.

Наука виділяє такі основні принципи критичного мислення: усвідомленість, самостійність, рефлексивність (самоаналіз), цілеспрямованість, обґрунтованість, контрольованість, самоорганізованість. Вони там всі розписані з наведенням прикладів і таке інше, але це все складно і нудно. Якщо підходити до критично мислення з наукової точки зору, то дуже просто заплутатись і забити. Моя ж порада: перше, що треба робити на шляху до набуття навички критичного мислення — перестати вірити всьому на слово. Має завжди бути здоровий скептицизм (поміть, здоровий, не бути душним). Не треба сприймати інформацію за чисту монету. Завжди старайся її перевірити, знайди альтернативну точку зору, послухай обидві сторони, абстрагуйся від свого попереднього досвіду. Є ще одне когнітивне упередження, забув, як воно називається, але суть полягає в тому, що ми підсвідомо краще сприймаємо думку і точку зору, яка збігається з нашою власною. Тобто, якщо ти віриш, що Земля плоска, то серед всіх заголовків і постерів про Землю, ти зупинишся на тому, який говорить про трьох слонів і китів і скажеш: “Ну вот, я ж казав!” Тому якщо ти хочеш мислити критично, тобі просто необхідно дивитись на ситуацію під різними кутами.

Як же розвинути критичне мислення? Не погано було би для початку знати, що в нас є дві системи мислення: швидка (її ще називають інтуїтивна) і повільна (аналітична). І та і та система дуже важлива. Інтуїтивна система швидко приймає рішення, довго не задумуючись і не витрачаючи багато ресурсів на знаходження відповідей. Цим часто користуються жартівники, які розказують прикол про крокодилів, а потім питають що важить більше, кілограм пуху чи кілограм цвяхів (сподіваюсь, ти знаєш цей прикол). Або ж коли під’їжджає дві маршрутки на зупинку, обидві тобі підходять і тобі швидко треба вирішити, в яку сісти, ти використовуєш швидку систему. А коли сівши, починаєш думати, що от та маршрутка їде трохи не таким шляхом і тобі б вона була трохи вигіднішою по ряду причин, от це вже включається повільна система. Вона потребує більших затрат енергії та часу. Але саме її треба використовувати, коли ти хочеш застосувати критичне мислення. Ще одна хороша практика, бути зовсім трошки Леонардо Ді Капріо з популярного мему з прижмуреними очима (сподіваюсь, і тут ти мене розумієш, хоча ж, Господи, скільки тих мемів з Ді Капріо). Одним словом, підозріло ставитись до інформації й завжди намагатись її перевірити. Пам’ятати, що ти дивишся на цей світ через призму свого бачення. Вона завжди так чи інакше спотворює факти. А ще, через таку призму дивляться всі, і у кожного вона по різному заломлює світло, просто знай це. Ну і відкриті дискусії. В спорі народжується істина. Але сперечатися треба не для того, щоб довести свою правоту, а для того, щоб знайти ту саму істину. І треба розуміти, що істиною може бути не твою версія.

🙂 😃 😁 😆 😂 🤣 — це мій план на наступний тиждень. Хочу провести його посміхаючись та сміючись. Кажуть, що нейронні зв’язки працюють у дві сторони: якщо від хорошого настрою ми посміхаємось, то від посмішки у нас з’явиться гарний настрій. От і перевіримо 😉