Тиждень 29. З посмішкою на устах

У 1988-му році вчені провели експеримент, в рамках якого хотіли довести або спростувати гіпотезу мімічного зворотного зв’язку. Гіпотеза ця стверджувала, що зв’язок між настроєм та мімікою є не тільки прямим (тобто, гарний настрій викликає посмішку, а сум — понурені брови), але можливий і зворотний зв’язок. Себто, якщо ти змусиш себе посміхнутись, це автоматично підніме тобі настрій. Експеримент проводився не на великій кількості людей і полягав в наступному: половині з них сказали затиснути в зубах ручку, що мимоволі моделює посмішку, а половину попросили затиснути папірець в губах, таким чином емітуючи серйозність. А потім як давай травити анекдоти та показувати мемасіки! При цьому спостерігали за реакцією піддослідних. В ході експерименту вчені постановили, що зворотний зв’язок все ж присутній, але він дуже слабкий. Та і сам експеримент важко назвати науковим, тим більше його хотіли повторити вчені вже у 2016 і не змогли підтвердити результати. Але мені було все одно на ці результати. Все лиш теорія, поки ти не перевірив це на практиці. І бажано, на собі. Бо інакше це може бути не законно. Тиждень я спостерігав за собою і своїми емоціями й дещо таки примітив.

Те, як людина сміється може багато чого про неї сказати. Чи може вона собі дозволити голосно засміятись в публічному місці? Якщо ні, то це із-за поваги до оточуючих чи один із комплексів? Якщо це через повагу, то чи здатна людина “орнуть в голосіну” хоча б лісі? Сміх заразний, якщо хтось пожартував у компанії та більшість сміється, то ти також посміхнешся, але чи зможеш ти засміятись, коли всі мовчать? І якщо при цьому на тебе звернуть увагу, то чи не зашарієшся ти і чи не припиниш, подавивши в собі сміх? Раніше це все було про мене. І якщо тема зі сміхом в публічних місцях та компанії — це окрема історія, бо вона стосується не тільки тебе, то особисте ставлення до сміху і посмішок наодинці я переглянув.

Впевненість в собі — найважливіша риса дорослої людини. В цьому я переконуюсь все більше. Знати хто ти і не боятись бути собою. Не переживати за оцінки зі сторони, бо ти знаєш собі ціну. Поважати інших, але головне, себе. Бути в гармонії з думками і не колихатись від зовнішніх поривів вітру. І сміх — один з індикаторів. Ти можеш сміятись над жартами, які іншим не зайшли, а тобі ок і не боятись потрапити в незручну ситуацію. Можеш іти вулицею, просто посміхатись і не переживати, що подумають люди.

Що ж по моєму тижню? На початку я планував просто більше сміятись та посміхатись як наодинці, так і в компанії. Але знаєш, чийсь сміх і надмірні веселощі часом дратує народ, а я поважаю людей і тому сфокусувався більше на собі. Я просто час від часу, коли згадував, розпливався в посмішці. Ці приступи зі мною траплялись будь-де: на вулиці, на кухні, у ванній. Це було рандомно, ненав’язливо і досить короткостроково, але і цього вистачало. В якийсь дивний спосіб, це змушувало мене подумати про все хороше, що я маю. І це не було переліком всіх цінностей підряд кожного разу. Щоразу це було щось інше, але завжди приємне. Це давало якийсь особливий драйв, легкість і щоразу підіймало настрій. Нехай не надовго, все ж більшість часу я знаходжусь в нейтральному настрої, але це ж майже безлімітне джерело позитивних емоцій.

Тепер я можу говорити про експеримент 1988 року не тільки з позиції теорії. Дослід науковців показав слабкий мімічний зворотний зв’язок, свій особистий я відмічу, як досить сильний. Проста посмішка в будь-який час викликає теплоту всередині і нагадує про якісь приємні моменти, які раніше викликали цю ж посмішку. Тому для мене це працює. Ефект значно посилює класна музика в навушниках. Йдучи вулицею в такому настрої складається враження, що ти можеш все в цьому світі.

На наступний тиждень знову обрав мовну звичку. Правда, мова іноземна на цей раз. Хочу кожного дня додавати в свій словниковий запас одне нове слово. Вочевидь, це звичка на перспективу. За пару тижнів значного результату досягти нереально, а от за півроку — цілком.