Тиждень 37. Мінімалізм

Мінімалізм. Дивно, але якщо ти спитаєш 100 людей, що таке мінімалізм ти отримаєш 100 різних відповідей. І в цьому основна фішка. Кожен мінімаліст сприймає його по-своєму, керується своїми правилами й поняттями та сам визначає, що для нього важливо. Але дещо спільне все ж є.

Отже, що таке мінімалізм? В моєму розумінні — це певний стиль життя, чимось нагадує мені есенціалізм в перемішку з простим способом життя, в якому ти звільняєш місце і час для тих речей, які для тебе дійсно мають значення. І сюди входять не тільки матеріальні речі. Це і про події, хобі, інформацію, їжу і так далі. Я просто не знаю як це все назвати. Словом, ти визначаєш свій життєвий пріоритет, те, що тобі дійсно важливо і прибираєш все зайве зі свого шляху, звільняючи місце і час цьому пріоритету. В мінімалізмі нема кінцевої точки, тут нема на меті лишити у себе в житті лише 100 речей і тільки тоді ти можеш називати себе мінімалістом. Це більше шлях. Шлях, в якому ти сам визначаєш правила.

Ок, давай так. Якщо ти не був знайомий дотепер з концепцією мінімалізму, то як би ти його схарактеризував? Ну а поки ти думаєш, я тим часом розвію пару міфів про цей стиль життя і розкажу чим мінімалізм не являється.

1. Мінімалізм не змушує тебе викинути всі свої речі та жити з одними штанами й парою футболок в гардеробі. Так, це у великій мірі про позбуття речей, але основна ідея тут в тому, аби позбутись не потрібних тобі речей, щоб звільнити місце для необхідних. В обмін ти отримаєш більше місця і часу.
2. Може здатись, що жити з мінімумом речей просто не комфортно і це тебе буде обмежувати. Але знову ж, ідея не в тому, щоби викинути все. Якщо тобі необхідний досить великий набір кухонних ножів і ти ними всіма користуєшся, ти можеш його мати та отримувати насолоду від користування ними. Але якщо з усієї стопки ти береш завжди один і той же, повір, тобі не треба вся та решта.
3. Помешкання мінімаліста окрема історія. Може здатись, що в ньому не мають знаходити місця ніякі елементи декору чи бодай подушки на дивані. Те ж саме і про різного роду колекції. Все це може бути в домі у мінімаліста, але знову, це дійсно важливі речі для їх власника. Якщо це плед, то ним користуються, якщо це колекція чогось, то вона дуже цінна, а не колекція паперових квиточків з трамвая. Хоча, як я говорив раніше, в кожного можуть бути свої цінні речі, тим і хороший мінімалізм.
4. І ще один пункт. Мінімалізм — це не тільки про речі. Його можна застосовувати в будь-яких сферах свого життя і навчитись виділяти дійсно важливі речі від мотлоху.

Отже, основна ідея мінімалізму — звільнити місце від непотребу для дійсно важливих тобі речей.

Ок, про загальну теорію поговорили, але що ж для мене є мінімалізм? На нього я звернув увагу десь півтора року назад, коли прочитав книгу “Есенціалізм” Грега МакКеона. Ідеї дуже схожі, але там більше про не матеріальні речі. Там було трохи й про мінімалізм і так одне за одне і я вже дивлюсь відео чи не найпопулярнішого блогера-мінімаліста на ютубі Мета Д’Авелла. Відтоді я поступово приміряю ці принципи у своєму житті. В першу чергу це вплинуло на мій гардероб. Час від часу я переглядав його вміст і діставав звідти речі, які я просто не вдягаю. Діставав я їх, щоб провести в останній путь. Нові ж речі я купувати не спішив. Почав робити це тільки коли вони дійсно ставали потрібні. А ще змінився сам стиль. Мені почали подобатись речі простого крою, монотонних кольорів без жодних принтів та лейбл. В них я знаходжу справжню красу.

Якщо ти хочеш визначити наскільки для тебе важлива річ, задай собі питання: якби ти її загубив чи її викрали б, чи купив би ти на заміну таку ж саму?

Окреме місце на шляху до мінімалізму займає процес, який в англійській називається decluttering, або ж простіше — розхламляння. Речам властиво накопичуватись. І якщо за цим не слідкувати, то з часом можеш віднайти всі свої полички забиті різним мотлохом. Часто, ти не можеш позбутись якоїсь речі із-за емоційної прив’язаності й лишаєш її у себе. А часто навіть навмисно стягуєш такі речі до себе додому для пам’яті, сюди і магніти з подорожей, і листівки. Тому деколи треба проводити так звані сеанси прощання. В мене це відбувається спонтанно, як тільки мені здалось, що речей в домі або ж окремому його місці стало дуже багато і вони наче позіхають на мій простір. Тому я починаю їх розгрібати. Тут головне, щоб нікого поряд не було, в кого жалість до речей більша, інакше позбутись тобі нічого не вдасться. Але моя тобі порада, розгрібай тільки свої, чужих не займай. Викинеш чиюсь потрібну річ — отримаєш на горіхи. Такі сеанси вимагають неабиякої холоднокровності. Спочатку я чіплявся за багато з них, і не міг просто так викинути, бо вони зберігали в собі якусь пам’ять. Тоді я відкладав їх до наступного разу. З кожним новим етапом жалості до таких речей ставало все менше і вони покидали мою оселю. В цьому ще дуже допомагає переїзд. Якщо ти думаєш, що в тебе нема зайвих речей, то ти просто давно не переїжджав. Як тільки ти почнеш пакувати все своє добро в мішки, ти зрозумієш, скільки всього в тебе є. А за декілька переїздів зрозумієш, що воно тобі все і не треба. Просто під час наступного не розкладай все одразу, а діставай лише за потреби і ти сам здивуєшся, скільки непотрібних тобі речей ти перевіз із собою.

З часом в мене навіть з’явилось особливе поняття для речей. Деякі з них я називаю культовими, звичайно ж, в моєму розумінні цього слова. Це ті речі, якими я завжди користуюсь із задоволенням. Ними можуть бути гаджети, техніка чи одяг, це не так важливо, головне — це емоції, які я відчуваю, користуючись ними. До решти ж речей я прив’язаності не маю і тому можу сміливо їх відпускати. Ось такий для мене мінімалізм.

Поза час ловлю себе на тому, що у розмові з близькими на їхню якусь тезу я починаю говорити: “нєєє, це не так, а от так”. Хоча людина просто виразила свою думку. Так, вона не збіглась з моєю, але ж і не повинна, кожна людина може мати своє бачення. І в наступному тижні я постараюсь сприймати думку іншого і не намагатимусь їй перечити.