Тиждень 42. Робота руками

Чому останнім часом місто манить до себе стільки людей? Мова не про останні декілька років, а більше про останні десятиліття. Все більше молодиків збирають свої речі та перебираються у свої обласні центри, а найбільше — в столицю. Міста не гумові, але поки що радо приймають всіх охочих. Околиці розростаються все новими багатоповерхівками й ніхто вже не планує будувати гарні та комфортні комплекси з невеличкими будиночками та широкими, затишними двориками, адже і на квартири в 30-ти поверхівках знайдуться покупці. Всі їдуть в місто і всім треба житло. Але що так манить людей сюди? Розпитавши людей, можна отримати сотні різних відповідей. У всіх є свої історії та унікальні причини. Але може люди не так їдуть в місто, як тікають із сіл? В яких банально нічого робити, особливо молоді. Та що там людські історії, коли я сам так зробив і також маю, що сказати.

Моїм переїздом я завдячую, в першу чергу, своїм батькам. Саме вони дуже хотіли й зробили все для того, аби ми отримали хорошу освіту, яка мала б стати запорукою гідного життя. Власне, так і сталось. Після школи я поїхав на навчання в столицю і як досі пам’ятаю свій перший день в місті. Ми з братом стояли на виїзді з Києва, біля метро Лісова і поглядом проводжали червону машину, в якій батьки привезли нас на навчання і тепер от відправились назад, але вже самі. І от тоді я відчув якусь вселенську самотність. Мені ще пощастило, адже в Києві вже два роки жив мій брат, але в голові з жахом промайнула думка: “Тепер я тут, я сам, нічого не зрозуміло, і що взагалі тут робити?” Але це були студентські роки, далі почалось навчання, знайшлись знайомі й уже не було так самотньо, але перші враження від міста назавжди лишились у моїй пам’яті.

А що ж тепер? Через 12 років життя в Києві, я можу сказати, що я тут свій. Це якщо мене спитають. Може, корінні кияни й будуть проти, але мені здається, що за останні роки вони стали складати меншість. Життя у великому місті має свої плюси та мінуси у порівнянні з невеличкими містечками або ж селами. Тут є все необхідне для твого життя і розвитку, всі прогресивні штуки, новинки, можливості. Ти можеш реалізувати себе на повну. Роботи тут вистачить на всіх, а особливо цінується інтелектуальна праця. В селі ж майже вся робота — це фізична праця. Подекуди містяни жаліються і десь може заздрять жителям невеликих містечок, мол, вам добре, у вас все своє, все натуральне. Але часто вони навіть не підозрюють, якою ціною це своє досягається.

Мені подобається місто, подобається жити тут навіть попри його очевидні мінуси. Багацько людей, постійні корки на дорозі, черги, міський транспорт. А на роботу з’їздити, так це наче в селі в райцентр поїхати. Що по відстані, що по часу. Плюси все ще перекривають ці недоліки. Але все ж є дещо, чого мені не вистачає. Я звик працювати руками. Це була свого роду необхідність в дитинстві. Зараз вона відпала, оскільки працюю я головою, але руками деколи також хочеться щось зробити. Звичайно ж, це мені передалось від батька. Він завжди щось робить і в нього завжди все виходить. Кожного разу по приїзду до них в гості я знаходжу якусь нову штучку, зроблену ним. Альтанки, двері, техніка (як с/г, так і електро), вироби зі шкіри та навіть музичні інструменти. Він це робить, бо хоче і може. Я деколи також так хочу, але це не так просто в реаліях квартирного життя. Тут тобі ні інструмента, ні станка. Але з нагоди таких довгих вихідних на минулому тижні, я спланував 4-денний тур по місцях булої слави. І скажу тобі відверто, в селі, по-великому рахунку, нічого не змінилось, там все так же треба тяжко працювати руками, а особливо в осінню пору. Але є й інша сторона. Я знав, що буду вдома 4 дні і при бажанні знайду час зайнятись чимось своїм. Тому надумав зробити собі ножа власними руками. Не те щоб він мені дуже потрібний був чи я хотів якогось дуже якісного ножа, я просто хотів зробити його сам. Ще бувши в Києві визначився з формою і стилем, зробив шаблон і взяв з собою. Це був зовсім простий ironbone kiridashi. Його можна було зробити відносно швидко і просто, але і виглядає він по-особливому. І знаєш, я кайфонув. Так, він вийшов не ідеальний, десь трохи кривий і не такий гарний, як на картинці, але я кайфонув від процесу і відчуття того, що я зробив це сам. І от цього мені не вистачає в місті. Якогось такого спеціалізованого простору, в якому можна робити такі штуки. Та й не тільки такі. В мене виникають думки одного разу побудувати собі якийсь кастомний мото проект і ще купа всього. Тому одного дня я куплю собі будинок і буду мати там власну майстерню, адже робота руками надає життя який інакший сенс і відкриває можливість для безлічі різних занять та хоббі.

Зараз почався мій останній тиждень підготовки перед марафоном. Вже найближчої неділі я вийду на старт, щоб здолати 42,2 км. Це останній, 20-й тиждень і він дуже важливий і провести його треба також особливо. Про всі нюанси та деталі я й розкажу у наступному розділі, а також торкнусь теми всієї моєї підготовки. Тому stay tuned, розв’язка близько.