Тиждень 7. Куди зникають друзі? Методика Віма Хофа

Куди та чому зникають друзі? А що це взагалі таке — дружба?

Дру́жба — безкорисливі взаємовідносини між людьми, дружба заснована на довірі, щирості, взаємних симпатіях, спільних інтересах, захопленнях та інше. (с) Вікіпедія

Саме визначення з вікіпедії частково дає відповідь на питання “чому”? Я спробую детальніше і по пунктах пояснити до яких висновків дійшов я обмірковуючи над цим останній тиждень.

Перше, що нам говорить визначення — це безкорисливі взаємовідносини. Пам’ятаєте, як в дитинстві легко було заводити друзів? Поділився зі своїм сусідом гарним яблуком і все, ви найкращі друзі до кінця життя, ну або поки хтось інший не запропонує не менш гарну грушу. Ви могли по десять разів на день ставати та припиняти бути друзями, все це залежало від якоїсь вигоди та настрою. Ми перестали так робити, коли подорослішали, але чи значить це те, що відносини стали безкорисливими? Та ні, ми просто перестали це говорити прямо. Ок, пішли далі. Взаємовідносини. Дружба — це стосунки між двома людьми, де обоє мають докладати зусиль для того, щоби ці відносини продовжувались. Як тільки одна сторона починає докладати менше зусиль, дружба або тримається на мега зусиллях іншої, або розпадається. Причин для цього може бути дуже багато, про них ми ще поговоримо. Але фіксуємо той факт, що це робота для обох сторін.

Окей, чому ж тоді в дитинстві в нас було більше друзів? Чи розуміли ми те, що над дружбою треба працювати в юні роки? Не знаю як ти, але я точно ні. Відповідь проста — система і соціальні інститути. Одним словом: дитячий садок, школа, університет. З самого дитинства і до повноліття більшість із нас проходять ці етапи. Нас формують по групах, які наділені певним спільним сенсом (основні з них це навчання і соціалізація). І виходить так, що нам просто необхідно було проводити час в групі людей. І в кожного були свої інтереси (в когось предмет, який починався на фіз… означав фізика, а в когось — фізкультура). На базі цих інтересів і формувалась дружба. Ходити в школу та університет було фактично не нашим правом, а обов’язком, ці соціальні інститути були тим, що нас змушувало збиратись в колектив і взаємодіяти між собою, в рамках якої ми знаходили собі однодумців. З цими людьми потім хотілось проводити час не тільки над спільним проходженням квесту під назвою навчання, але і зустрічатись у вільний час.

Кожний новий етап у твоєму житті — це перевірка вашої дружби. Такими етапами є закінчення школи, університету, переїзд, зміна роботи, сімейного статусу і так далі.

Ти закінчуєш університет, кидаєш в повітря випускні шапки бакалавра чи магістра і вступаєш в доросле життя. На цьому етапі система нас поволі відпускає, вона все ще присутня, позаяк будь-яка держава є системою, але якщо питань про те, куди йти після садка і школи не виникало, то тут двері відкриваються куди ширше. І що змінюється? Лише те, що нема структури, яка нам вказує яким шляхом треба йти далі. А раз так, то і навмисно в певні групи не формує. Тепер ти сам обираєш, з чим зв’язати своє життя. Переїжджаєш з гуртожитку, знаходиш роботі та починаєш новий етап у своєму життя. Так само роблять і твої університетські друзі. Ви рідко знаходите роботу в одній компанії, та і район міста для життя вони вибрали зовсім інший (це ще якщо взагалі лишились в тому ж місті). І починається таке омріяне в дитинстві вільне життя, коли ти сам собі хазяїн, заробляєш на життя і ніхто тебе ні до чого не змушує (ну це умовно, система у вигляді держави нікуди ж не дівається). Але життя не стає таким вільним, як ти собі уявляв, бо робота, це куди більший обов’язок, ніж школа або університет. Ти починаєш витрачати на неї 8 годин свого дня, а ще плюс дорога і там до 10 годин, а то і більше доходить. І вільного часу лишається зовсім мало. А ще, ближче до 30-ти у багатьох з’являються свої сім’ї. І ось цю краплину вільного часу хочеться присвятити саме їм. Тобто поступово зміщується пріоритет на розтрату нашого основного ресурсу у вигляді часу та уваги з друзів на сім’ю.

Отже, що виходить. Люди змінюються. Змінюються захоплення, симпатії, інтереси, погляди на життя і все інше. Ми обростаємо стереотипами, судженнями, звичками. Змінюється буквально все впродовж життя. І основний прикол в тому, що в кожному це змінюється по своєму. І, врешті решт, у вас з вашим другом на стільки все стало інакше, що не лишилось нічого спільного, вже нема того, на чому, власне, і трималась ваша дружба. Тобі більше до вподоби гори, а йому море, тобі активно-екстримальний відпочинок, а йому спокійний і розмірений, тобі шашлики, а він веган. І так далі. В таких випадках ви стаєте все менше і менше спілкуватись аж допоки не зрозумієте, що говорите з ним тільки двічі на рік на дні народження, це ще якщо у вас вони відмічені в календарі. Також кожний новий етап в житті змінює твоє оточення: однокласники, одногрупники, колеги по роботі, потім ви дружите парами, потім сім’ями і так далі. Вас всіх об’єднує щось спільне. Якщо це спільне зникає або змінюється, шанс на продовження дружби різко зменшується. І це нормально. Це природний процес. Я впевнений, що в декого з нас є ті люди, яких можна назвати Другом з великої букви. Це ті люди, які вас знають все життя і весь цей час були поряд, не зважаючи на ваші зміни, і ви завжди могли на них покластися. Якщо це так, вам дуже пощастило! Бережіть таких людей і не забувайте робити те ж саме для них.

Інше питання, чому коли нам близько 30-ти складніше знайти нових друзів? Все досить просто. В цьому віці ми вже обростаємо якимись своїми судженнями, стереотипами, знаходимо свій стиль і темп життя. Формуються соціальні та політичні погляди. Словом, стаємо особистостями. Але нерідко, це призводить до свого роду закам’яніння. Ми не так охоче погоджуємось на авантюри, не готові ризикувати, експериментувати та щось змінювати. При такому розкладі речей, нам дуже важко знайти людину, яка б повністю нам підходила по всім аспектам, а миритись з чиїмись недоліками чи поступатись інтересами ми не хочемо.

А ще час. Власне, це те, що я відчув на собі за цей тиждень. Я виписав собі список людей з якими давно не спілкувавсь і хотів би відновити контакт. За ввесь тиждень в мене вийшло написати тільки декільком із них. З ранку зайнятий своїми справами, потім на роботу, після роботи часу зовсім мало і його лишається тільки на близьких. І так ввесь тиждень. Я розумію, що це питання пріоритету, але в мене виходило саме так. Також, я впевнений, що кожен хоч раз зіштовхувавсь з ситуацією, коли треба було організувати якусь масову зустріч друзів на вихідних, до прикладу (ну як масову, 3-4 людини достатньо). О, богі! Це ж просто завдання з зірочкою. Комусь не підходить місце, комусь час, хтось взагалі в чаті мовчить. Треба кожного питати та шукати варіанти та альтернативи. Це дійсно робота. І робота не проста. А якщо це пари, то треба враховувати ще й побажання половинок. А якщо є діти, то це взагалі на дві зірочки задача. Словом, організаторська робота дуже складна, відповідальна та часом невдячна. І після чергового такого раунду в тебе вривається терпець і ти стаєш там самим мовчуном в загальному чаті, який просто читає і нічого не пише.

Життя йде і все в ньому змінюється, то чому нас дивує зміна наших друзів?

Expected habit

Вім Хоф. Якщо ти хоч раз цікавився темою закалки, то обов’язково зустрічав ім’я цієї людини, синонімом якої є слово “ice man”. Людина, яка зійшла на Еверест в одних тільки шортах, пробігла півмарафон в тих же шортах за полярним кругом, і марафон в пустелі без каплі води по дорозі. Список досягнень вражає. Ок, “кто такой, чем знаменит?” цей супермен. Вчені вважають його феноменом, він же говорить, що всі його здобутки може повторити кожна людина, яка буде виконувати лише прості вправи, які базуються на його власній техніці дихання. Одним словом, цей дядько надто часто з’являється в моєму інфо просторі і тому я вирішив розібратись детальніше в його методиці та спробувати її на собі.